Генеральна Асамблея ООН у своїй щорічній резолюції щодо сталого рибальства A/72/L.12 проголосила 2022 рік роком дрібного (аматорського) рибальства та аквакультури. Що спонукало прийняти таке рішення та яке його значення для світового та українського ринку риби - розповіла для Цензор.нет іхтіологиня та експертка Всесвітнього фонду природи WWF в Україні Інна Гоч.

Наводимо повну версію матеріалу.

2022 рік оголошено роком дрібного рибальства та аквакультури. Також Генасамблеєю ООН запропоновано щорічно відзначати 5 червня як Міжнародний день боротьби з так званим ННН-рибальством – незаконним, непідзвітним, неконтрольованим. Мова йде про усі види рибальства – аматорське, спортивне, промислове, і, навіть, науковий вилов, у випадку, коли люди, що здійснюють його переходять “на темну сторону”: приховують об’єми вилову, ігнорують квоти, встановлені науковими організаціями, ловлять поза межами дозволених ділянок тощо. Саме проблема розповсюдження такого рибальства, на думку усіх держав-членів ФАО, є  особливо актуальною. Проект резолюції було прийнято одноголосно. Більше про причини та сподівання від рішення 

 

Чому аквакультурні та питання рибальства все частіше піднімають не на рівні окремих країн, а на глобальному міждержавному?
 

Може здатися неймовірним, та рибні ресурси – єдиний “дикий” тваринний ресурс, ще доступний людині у планетарному масштабі. Наземні ссавці вже давно не мають такого значення: для людини нині це або спорт, або трофейне полювання, але аж ніяк не потреба прогодувати власну родину. Але чи вичерпні рибні запаси? Більшість вчених відповідають ствердно і переконують, що точка неповернення може бути перетнута у не такому вже й далекому 2050 році. Вже зараз практично винищені  всесвітні запаси деяких тунців та акул, тріски, риби-меча, палтуса, осетрових і це далеко не повний перелік.

 

Утім, левова частина суспільства, все ж таки, з сумнівом ставиться до попереджень науковців та екологів про перспективи винищення рибних запасів. Наведемо кілька історичних прикладів.

 

Для України, певна річ, у зоні ризику насамперед осетрові риби. Впродовж ХХ століття на басейни Азовського та Чорного морів припадала значна частина загального вилову осетрових у СРСР. За 1927-2001 роки українськими підприємствами було видобуто майже півсотні тисяч тон осетрових. Уже на початку 2000-х кількість осетрових суттєво впала, тоді ж в Україні було введено повну заборону на їх промисел. Нині легальний вилов осетрових риб здійснюється тільки для штучного відтворення і для цього потрібно мати спеціальний дозвіл Міністерства екології та природних ресурсів України. У решті ж випадків - вилов осетрових є нелегальним та тягне за собою кримінальну відповідальність, а також компенсацію шкоди у розмірі 110 000 гривень. З 2016 року в Україні розпочав роботу транснаціональний проект ЖИТТЯ дунайським осетровим, на меті якого зупинити винищення диких популяцій осетрових риб. Справа нагальна, адже станом на сьогодні уже два із шести - осетри шип та атлантичний - видів осетрових у країні визнано вимерлими.

 

Інший приклад – Ньюфаундленд, острів біля узбережжя Канади, поблизу якого людина незмінно ловила тріску останніх 500 років. Саме тут зустрічаються “інь та янь”, дві океанічні протилежності: холодна Лабрадорська течія та теплий Гольфстрім. Такий фантастичний коктейль призводить до бурхливого розвитку кормових організмів, і як наслідок – до формування величезних запасів донедавна найпоширенішої риби тутешніх вод – атлантичної тріски. Факт говорить сам за себе: місцеві рибалки ще донедавна не визнавали жодної риби, окрім тріски (навіть слово “риба” на місцевому діалекті стало синонімом до слова “тріска”). Страва з нині популярних омара чи краба раніше могла викликати лише скепсис у місцевих гурманів.

 

“Рибні ресурси Ньюфаундленду невичерпні. Це більша цінність для імперії, ніж всі срібні копальні Перу,” – стверджував у XVII столітті Френсіс Бекон. Жюль Верн у “Двадцять тисяч льє під водою” описує місцеві запаси тріски так: “Французи, англійці, американці, норвежці, данці ловлять тріску тисячами, споживають її в кількості неймовірній і скоро винищили б її в усіх морях, якби тріска не була настільки плодючою. Тільки в одній Америці та Англії 5 тисяч кораблів, та 75 тисяч людей із їхніх екіпажів зайняті виловом тріски. У середньому кожен корабель добуває 40 тисяч рибин, а в загалом – 25 мільйонів риб. Стільки ж виловлюється і біля берегів Норвегії”.

 

І все ж, на початку 90-х під грандіозним тиском людини місцева популяція тріски була практично зведена нанівець (за оцінками вчених, приблизна її чисельність 1% від попередньої чисельності). Не зважаючи на грандіозні протести рибалок, у 1992 році канадський уряд прийняв безпрецедентне рішення про припинення промислу цього виду. Одночасно збанкрутували та закрилися сотні підприємств у більш ніж 400 прибережних рибальських комунах, безробітними стали більше 35 тисяч чоловік. Незважаючи на жорсткі дії уряду, популяції тріски так і не вдалося відновитися, а незначна кількість місцевих рибалок, котрі таки залишилися у професії, вимушені були перекваліфікуватися на “ненависних” омарів із крабами, або ж зовсім змінити сферу діяльності. Наслідки кризи продовжують даватися взнаки і до сьогодні.