Posted on May, 05 2015

Міжнародно-правові зобов’язання України в сфері охорони навколишнього природного середовища вкрай рідко стають об’єктом громадського інтересу. А дарма, бо положення ратифікованих багатосторонніх і двосторонніх договорів є невід’ємною складовою діючого законодавства і безпосередньо формують ту систему координат, в якій має діяти країна, дбаючи про впровадження цілісної екологічної політики. Якщо, звісно, ця політика у вигляді всіляких рішень, стратегій та планів дій існує не лише на папері…
 
До останнього часу винятком, що перебував у центрі уваги широкого загалу, була хіба що Рамкова Конвенція ООН щодо зміни клімату вкупі із Кіотським Протоколом до неї. Однак минулого року широковідомою стала також Конвенція про збереження морських живих ресурсів Антарктики 1980 року (скорочено АНТКОМ або CAMLR в англійській абревіатурі), до якої Україна приєдналась ще у 1994.  Приводом стали підсумки щорічного засідання керівного органу - Комітету Конвенції, де Україна так завзято підтримувала позицію Російської Федерації, що, за одностайною оцінкою ЗМІ, разом із останньою фактично заблокувала процес створення морських охоронюваних районів (МОР), які мають бути важливими інструментами імплементації Конвенції. Принагідно зазначимо, що з огляду на передбачену Конвенцією необхідність ухвалення рішень консенсусом для блокування вистачало й самої Росії, та й деякі інші країни (Норвегія, Японія та Китай) в режимі діалогу висловлювали власні застереження, однак Україна так послідовно і безкомпромісно трималась у кільватері Росії, що відсунула їх в медіа-просторі на задній план.
 
Щоб розуміти підґрунтя такої поведінки, недостатньо лише врахування традиційних зв’язків «братніх» донедавна країн, хоч пострадянська інерція ще довго даватиметься взнаки. Слід брати до уваги специфіку самого документу, а також усталені в нашій країні підходи до реалізації його положень.
 
Конвенцію було укладено за часів, коли сучасна система міжнародного права навколишнього природного середовища лише започатковувалась. Тож АНТКОМ навряд чи можна назвати досконалим в природоохоронному вимірі документом. З одного боку, Конвенція відображає розуміння необхідності врахування екологічної складової в здійсненні рибного промислу,  але з іншого - фактично покладає завдання контролю за дотриманням екологічно дружнього режиму  рибопромислової діяльності передусім на тих, хто власне цей промисел здійснює.
 
Проте, крім питань, що безпосередньо належать до риболовства,  низка важливих положень (насамперед, тих, що спрямовані на здійснення декларованого АНТКОМ екосистемного підходу) знаходяться поза компетенцією риболовецьких відомств. У Статті І (п.2) прямо зазначено, що «Морські живі ресурси означають популяції плавникових  риб, молюсків,  ракоподібних  і  всіх  інших  видів  живих організмів, включаючи  птахів,  що  живуть   на   південь   від   антарктичної конвергенції»*.
 
Оскільки участь природоохоронних структур Конвенцією ніяк не регламентується, країни-учасниці вирішують це питання на власний розсуд, визначаючи коло державних органів відповідальних за дотримання норм АНТКОМ. Більшість країн демонструє збалансований підхід - національні делегації очолюються представниками зовнішньополітичних відомств, а до їхнього складу входять і рибалки, і екологи.
 
Однак Україна належить до небагатьох учасниць АНТКОМ (як і Росія, Китай та Норвегія з Японією), де чільну роль відіграють саме ті, хто рибний промисел здійснює, що призводить до виразної підпорядкованості позицій з екологічних питань промисловим інтересам. При цьому  українське МЗС, що разом із Мінагрополітики та підпорядкованим йому Держагентством рибного господарства згідно Постанови КМУ від 13.09.2002 N1371 несе пряму відповідальність за Конвенцію, однак бере участь у відповідній діяльності суто символічно, зводячи власну роль до затвердження технічних завдань делегації, проекти яких готуються тим таки Держрибагентством.  Достатньо зазначити що в роботі керівного органу-Комітету АНТКОМ представник МЗС востаннє брав участь 2006 року…
 
Мінекології до діяльності в рамках АНТКОМ не було залучене взагалі жодним чином, попри очевидну належність питань регулювання Конвенції до екологічної проблематики. Про якусь «залученість громадськості» взагалі не випадає говорити. Таким чином, впродовж десятиріч питання АНТКОМ розглядалися українськими рибниками як внутрішньогалузеві, відомчі, «цехові». Відповідно і позицію делегації України складно вважати дійсно «національною».
 
Воно б так тривало й далі, якби Комітет АНТКОМ у 2008 році не ухвалив рішення про створення до 2012 року у Південному  океані мережі морських охоронюваних районів (МОР) з метою забезпечення захисту вразливих екосистем, сприяння  стійкому відтворенню та екологічно збалансованому використанню біологічних ресурсів ще майже не уражених антропогенним впливом акваторій Антарктики. На цьому етапі й виявив себе досі латентний конфлікт рибопромислових і природоохоронних інтересів.
        
Більшість із 25 учасників Конвенції (24 окремі країни і Євросоюз), котрі від початку трималися збалансованої позиції і діяли на засадах міжвідомчого консенсусу на внутрішньодержавному рівні, зайняли позицію послідовної підтримки створення МОР.  А от згадувані вище з числа тих, що традиційно орієнтувалися переважно  на  рибопромислові інтереси,  висунули власні застереження щодо планованих меж і режиму функціонування МОР.  Принагідно слід відзначити, що проекти створення МОР у Морі Росса (ініційовано США та Новою Зеландією) та Східній Антарктиці (ініційовано Австралією, Францією та Європейським Союзом), які власне є наразі основними «каменями спотикання», не передбачають повної закритості цих районів для рибальства чи досліджень. Вони лише  встановлюють ряд науково виправданих обмежень задля належного захисту зон існування загалом 10000 видів тварин, птахів та інших живих істот. Втім і цього достатньо, аби вбачати загрози для майбутнього рибного промислу в Антарктиці, навіть якщо нині цей промисел в зазначених районах не ведеться.
 
При цьому підходи нечисленних, хоч і активних, критиків МОР суттєво різняться. Японія і Норвегія демонструють готовність до пошуку компромісів і діють в режимі хай повільного, але діалогу. Китай діє ситуативно, але послідовно, ймовірно розглядаючи сферу застосування Конвенції як поле для обстоювання ширших політичних інтересів. Як, власне, і Росія, котра, однак, опонує жорстко, використовуючи найменші зачіпки аби довести, що МОР в пропонованому форматі зашкодять життєвим інтересам рибної галузі і не мають належного екологічного обґрунтування. Подібною ж логікою досі керувалася і Україна, хоча і риболовецькі інтереси нашої країни та РФ в Антарктиці неспівставні.  Словом, «хто хоче – шукає засоби, хто не хоче – шукає причини».
 
Треба брати до уваги, що сама Конвенція має деякі технічні вади, які сприяють любителям пошуку «зачіпок». Насамперед, це стосується понятійного апарату.  Скажімо в п.2, Статті 3 зазначено: «Для  цілей  цієї  Конвенції  термін  "збереження"  включає раціональне використання», однак тлумачення самого терміну «раціональне використання» відсутнє.  Звісно,  рибалка і еколог розуміють його кожен по-своєму. Риболовецький промисел орієнтований на  оцінку популяцій окремих видів риб, а тюлені з пінгвінами перебувають за межами його уваги. А от екологія бере до уваги всю сукупність міжвидових залежностей, взаємодію промислових і непромислових видів живих організмів, харчові ланцюжки тощо. Конвенції загалом бракує глосарію, що знімав би розбіжності в тлумаченні   важливих для цілей АНТКОМ понять і термінів.
 
Засідання керівного органу Конвенції – Комітету АНТКОМ – відбуваються лише раз на рік.  Однак між засіданнями проводяться різні заходи (зустрічі робочих  груп, симпозіуми тощо), які можна і треба було б використовувати для пошуку можливостей зближення позицій, консультацій,  переговорів.  Втім, Україна і раніше через нестачу коштів не була в них належно представленою, а 2014 року загальновідомі екстремальні обставини участі тим паче не сприяли.
 
Через ті ж обставини питання МОР для України нині гранично політизувалося. Звичайно, можна стверджувати, що риба - поза політикою,  але анексія Криму і втрата Севастопольського і Керченського портів  і ряду кримських дослідницьких установ стала  шоком для української рибної галузі, а  «дружба» із РФ проти ЕС та США навіть на антарктичному полі у сучасному  загальнополітичному контексті не мала б адекватних пояснень.  
 
Крім того, питання АНТКОМ вийшли з вузьких відомчих рамок. В результаті певних громадських зусиль і за згоди МЗС до складу делегації України на цьогорічному засіданні Комітету було включено представника Мінекології (хоча самі дипломати вкотре були відсутні). При цьому, щоправда, офіційних повноважень щодо АНТКОМ Мінекології досі не має.
 
Однак, позиція делегації України поки що не зазнала принципових змін,  а її зауваження полягають у наступному.
 
Щодо Моря Росса Україна вважає,  що  акваторії, що мають увійти до МОР, слід компенсувати рядом тих, котрі зараз є закритими для рибальства, а термін існування МОР слід знизити із пропонованих 50 до 10 років із можливістю подовження цього терміну. При цьому українські фахівці відзначили покращення наукового забезпечення обґрунтування створення даного морського охоронюваного району, що можна вважати кроком вперед.
 
Стосовно МОР у Східній Антарктиці Україна вважає недостатньо визначеними завдання, об’єкти і заходи охорони. Про якісь зустрічні пропозиції української сторони, котрі сприяли б узгодженню підходів,  наразі не відомо нічого.
 
Лінія поведінки делегації в нових умовах стала більш поміркованою і раціональною. Утримуючись від будь-яких заяв, члени делегації приділяли багато уваги перемовинам і консультаціям із представниками Норвегії та Японії, Австралії, Нової Зеландії, інших країн. Пошук шляхів до консенсусу напевне було гідно оцінено нашими західними партнерами,  хоча і їм, і нам хотілося б оцінювати якийсь конкретний  підсумковий результат, а не сам процес.
 
А підсумовуючи дану статтю слід підкреслити, що у сучасному глобалізованому світі свою частку відповідальності за те, що відбувається у різних його куточках, несе кожна країна, і від того, як саме вона виконує цю місію, залежить її міжнародний авторитет. Формулу «мислити глобально – діяти локально» ніхто не відміняв, і її слід тлумачити в даному випадку як необхідність адекватно діяти в рамках національних, відомчих і особистих повноважень, шукаючи можливості розв’язання питань глобальної ваги, а не створюючи перешкоди.

Курикін С.І.
грудень 2014


_{*Антарктичною  конвергенцією  вважається лінія,  що з'єднує такі точки уздовж паралелей широти і меридіанів довготи:50 ◦. півд.ш.,0 град.◦;50град. півд. ш., 30 град. сх. д.; 45 град. півд.  ш., 30 град. сх. д.; 45 град. півд. ш., 80 град. сх. д.; 55 град.  півд. ш., 80 град. сх. д.; 55 град. півд. ш., 150 град. сх. д.;  60 град.  півд.  ш.,  150 град. сх. д.; 60 град. півд. ш., 50 град. зах. д.; 50 град. півд. ш., 50 град. зах. д.; 50 град. півд. ш., 0 град.}