В Україні поширений міф про те, що охорона природи – це справа виключно державних органів, а усі громадські зусилля не мають жодного ефекту. Тим не менш, в західних країнах тисячі людей беруть участь у волонтерських акціях, створюють природоохоронні громадські організації та підтримують їх. Небайдужі громадяни вірять в те, що їхні зусилля здатні змінити світ на краще – і вони не помиляються.

Громадський екологічний рух в Україні ще знаходиться на етапі становлення. Саме тому підтримка його розвитку потребує певних орієнтирів, що мотивують активістів до роботи. Ось три історії успіху Всесвітнього фонду природи WWF, які переконливо доводять – природоохоронна громадськість є ефективним агентом змін.  

Не так давно блакитний тунець (Thunnus thynnus) – один з найбільших за розміром видів тунців, що може розвивати швидкість до 70 км/год, – був майже приречений на вимирання в Середземному морі. Надмірний вилов та недостатня увага до збереження решток популяції з боку владних структур поставили цей колись численний вид під загрозу зникнення. З 1960 по 1964 рік обсяги вилову атлантичної популяції блакитного тунця збільшилися у 18 разів, тому наприкінці десятиліття розміри популяції значно зменшилися. 

Середземноморська популяція була достатньо стабільною аж до 1990-х років. Проте бум на м’ясо блакитного тунця в Японії – більше 80% цієї продукції споживається саме там – призвів до екологічної катастрофи. Популяція скоротилася на 85%. У 1996 році блакитний тунець був занесений до Червоного списку  Міжнародного Союзу Охорони Природи (МСОП) в категорію «під загрозою». Жодного нормативного обмеження його вилову (т.з. «квот») не існувало. Потреба екстренних дій задля збереження цієї риби була очевидною.

Хто саме міг захистити рештки популяції блакитного тунця? Рибний промисел, органи влади, науковці, природоохоронці, споживачі – ніхто з них окремо не здатний був врегулювати питання.Але усі вони були зацікавленні у збереженні блакитного тунця. Саме тоді з’явилося розуміння, що тільки небайдужа громадськість може об’єднати зусилля усіх сторін для збереження середземноморського блакитного тунця. 

В 2001 році WWF ініціював потужну кампанії, виступивши в ролі медіатора. Численні організації та структури об’єднали свої зусилля, і як наслідок - в 2007 році були впроваджені обмеження на обсяги вилову, мінімальні розміри особин, врегульований сезон та способи вилову. Робота WWF переважно велася в трьох напрямах: налагодження діалогу між сторонами, наукова робота та адвокація. 

Окремо варто відмітити потужну наукову роботу, ініційовану WWF. Протягом декількох років проводилося «чіпування» особин блакитного тунця, яке було б неможливим без масштабної допомоги небайдужих середземноморських рибалок. Відстеження міграцій виду дозволило отримати наукові дані, які лягли в основу планів з використання та відтворення середземноморської популяції блакитного тунця. 

Що ж в результаті? Величезна робота не була марною – популяція блакитного тунця  в Середземному морі збільшується. Це не значить, що усі загрози одній з найшвидших риб світу були усунені. Однак переломний момент, від якого залежить, чи вдасться зберегти середземноморського блакитного тунця, пройдено.  

Промисел карибського колючого лангусту (Panulirus argus) на Багамських островах був і залишається важливим джерелом доходу для місцевих жителів. Щорічно більше двох з половиною тисяч тонн лангустів реалізується на ринках Північної Америки та США, і такий бізнес забезпечує існування більш ніж 9000 рибалок на Багамських островах. 

Ще десять років тому комерційний промисел колючого лангусту на Багамах важко було назвати сталим. Нерегульований вилов створював значні загрози як для самого виду, так і для місцевих рибалок, які ризикували в найближчій перспективі залишитися без основного джерела доходу. Власне, саме цим і була обумовлена робота, розпочата в 2009 році WWF та партнерами – Асоціацією експортерів морської продукції Багамських островів, Департаментом Морських Ресурсів Багамських островів та організацією The Nature Conservancy.

Була поставлена амбітна ціль: об’єднати зусилля усіх партнерів задля того, щоб комерційний промисел колючого лангусту на Багамах отримав сертифікат MSC. Морська опікунська рада (MSC) є незалежною організацією, що встановлює стандарти ведення рибного господарства – екологічні, соціальні, економічні. Певний промисел, що відповідає таким стандартам, отримує сертифікат MSC, а сертифікована продукція користується більшим попитом у відповідальних споживачів. 

Для отримання сертифікату MSC партнери проекту запровадили План покращення промислу, що передбачав:

Як і у випадку з блакитним тунцем, успіх роботи залежав від спільних зусиль усіх партнерів проекту, тому WWF виступив посередником, забезпечуючи злагоджені та конструктивні дії. Результат: у 2018 році промисел карибського колючого лангуста на Багамських островах першим з карибських рибних промислів отримав сертифікат MSC. Це значить, що в майбутньому вилов цих ракообразних буде відбуватися лише в обґрунтованих межах, забезпечуючи мінімальний негативний екологічний вплив. 

Важливо також, що успіх проекту був маловірогідним без участі безпосередніх споживачів – організацій-членів рибної індустрії, які економічно стимулювали отримання промислом сертифікату. Таким чином, кінцеві споживачі отримували продукт, що не загрожував стабільності популяцій лангустів, а місцеві рибалки вели промисел, який не зникне в найближчому майбутньому.

На відміну від інших дельфінових, іравадійський дельфін (Orcaella brevirostris) має рухому шию, що дозволяє йому ніби озиратися по сторонах, обстежуючи навколишнє середовище. Природній ареал цього виду – прибережні води Індійського океану та деяких річок, що впадають до нього. Наукових даних щодо чисельності іравадійських дельфінів недостастатньо обмеженими, проте дослідження популяції дельфіна Іраваді в річці Меконг продемонстрували невтішні висновки: з 1995 по 2017 рік кількість особин дельфіна скоротилася з 200 до 80. Основні загрози для цього виду: знищення оселищ, побудова гідроелектростанцій, браконьєрство, широке використання зябрових сіток, що спричиняють задуху дельфінів. 

Здавалося б, популяція цих істот у річці Меконг приречена на загибель. Тим не менш, WWF  зміг об’єднати зусилля усіх зацікавлених сторін для збереження іравадійського дельфіна. Протягом 2016-2018 року в ході спільних польових виїздів було вилучено майже 358 км незаконно встановлених зябрових сіток – вдвічі більше за довжину основного ареалу дельфінів Меконга. Це, а також патрулювання річок службою охорони, дозволило збільшити кількість дельфінів Іраваді до 92 – перший зареєстрований факт збільшення популяції в річці Меконг з 1995 року. 

Важливий вклад в роботу внесли і небайдужі громадяни: оператори екскурсійних водних турів повідомляли відповідальні органи про помічені випадки браконьєрства та встановлення зябрових сіток, що значно розширило можливості правоохоронних органів.
-------
Що ж у підсумку? Усі три історії демонструють – громадська природоохоронна робота може бути надзвичайно ефективною. Однак наведені вище історії доводять і інший важливий факт: реальний природоохоронний результат найлегше досягти, об’єднуючи зусилля усіх зацікавлених сторін – влади, бізнесу, громадян тощо. І саме громадяни можуть бути ініціаторами такої плідної та конструктивної взаємодії.