Posted on 28 April 2015

17-18 квітня 2015 року представники WWF Анатолій Павелко та Наталія Гозак спільно з громадськими активістами і туристами здійснили ознайомчу поїздку на річку Білий Черемош. Вашій увазі – щоденник експедиції, цікава та місцями емоційна розповідь Анатолія про те, що побачили та почули екологи під час весняної подорожі цими унікальними куточками природи, які планують спаплюжити будівництвом малих ГЕС з порушенням природоохоронних норм.
 
«Нас цікавив стан цієї річки, важливої з екологічної, соціальної, культурної і економічної точок зору. Найбільшу увагу ми планували приділити впливу на річку існуючих гідроелектростанцій, оцінці потенційного впливу запланованих проектів, стану рибних ресурсів та громадській думці щодо будівництва.

Свою подорож на Білий Черемош ми розпочали з Устерік. Саме тут зливаються Білий і Чорний Черемош, а далі річка називається просто Черемошем. В Устеріках зараз світить сонце. Річки виблискують на сонці, гудять, показуючи свою силу, прагу до життя. Далі їх води стрімко понесуться в Прут, Дунай і, нарешті, у Чорне море. 

Зараз весна, період високої води. На око обидві річки – і Чорний, і Білий Черемош - виглядають майже однаково. На запитання щодо співвідношення водності Чорного і Білого Черемошів, Андрій Мельничук, турист-водник, котрий щороку буквально собою «вимірює» водність, відповідає: співвідношення десь як 85 і 100 на користь Чорного Черемоша. У свій час саме Андрій запропонував символ: Чорний і Білий Черемоші як дві ноги, на котрі спирається життя великого Черемоша. Не буде хоча б однієї – не встоїть Черемош. На жаль, і Білому, і Чорному , і великому Черемошам загрожує небезпека, котру становлять гідроелектростанції. Вони, як зашморги, стискають водні артерії - ріки, унеможливлюючи їх природне, здорове життя.

Сьогодні Чорний Черемош оголошено гідрологічним заказником. На жаль, ситуація з Білим Черемошем і «великим» Черемошем складніша. Чернівецка обласна рада оголосила Черемош з усіма притоками, тобто і Білим Черемошем, і меншими притоками (Саратою, Яловичорою, Лопушною та ін.) іхтіологічним заказником. Але оскільки Черемош і Білий Черемош є адміністративною межею Івано-Франківської та Чернівецької областей, режим заказника діє тільки до середини річки з чернівецького боку. Основні ж ГЕС-зашморги чомусь плануються саме з Івано-Франківського. Тобто до середини річка – заказник, а далі – ні. Абсурдна з точки зору екології річки ситуація – її прокльон. Майже всі проекти плануються на території Івано-Франківської області, а те, що греблі неодмінно будуть заходити на територію Буковини, «інвестори» і державні інспектори «не помічають». Справжня причина «непомічання» криється якраз у наявності заказника і необхідності погоджувати проект із сусідньою областю.  Мабуть, «любов» інвесторів до Івано-Франківської області продиктована тим, що компетентні органи цієї області дивним чином не помічають законодавчих норм і вперто не знають про наявність заказника. Щоправда, дехто і на Буковині вперто не бачить заказник. Але про це – далі.

Їдемо битим шляхом до села Довгополе. Оксана Сусяк, громадський лідер з Верховини, домовляється про зустріч з місцевими активістами. На в’їзді в село зустрічаємо представників місцевої громади – молоді і літні жінки, чоловіки, діти. Минулоріч село проголосувало проти ГЕС. На зустрічі вирують емоції, громада сповнена рішучості захистити річку. Говорять про те, що попри нестачу грошей, річка – це та цінність, що з ними була завжди і нею ніхто не поступиться. Навіть за гроші.

«Зберегти Білий Черемош заради дітей» - ось основна природоохоронна ідея у селі. Річка – це риба, купання, важлива складова місцевої самоідентифікації і культури. Знають тут і дунайського лосося, називаючи головачем. Рибу, котра стала неофіційним символом боротьби за Черемош.  

Приїхала людина, що добре знайома з інвестором. Каже, що має у машині макет планованої ГЕС, але показати відмовляється. Разом із місцевим інженером-екоактивістом розмовляємо про перспективи місцевого розвитку, в тому числі енергетичні. Білий Черемош – важливий центр лісового господарства. У кожному селі – пилорами. Біля них на берегах річки – гори тирси. Тирса – той енергетичний ресурс, котрий сьогодні забруднює довкілля, а завтра може перетворитись на важливе джерело енергії. На відміну від ГЕС - стабільне і відновлювальне. Люди і річку збережуть, і домівку почистять, і енергію вироблять. Інженер відразу схоплює суть. Люди готові сприймати розумні альтернативи. Замислився і «знайомий інвестора». Цікавився технологіями, ефективністю проектів енергетичного використання відходів лісового господарства.

Наступна зупинка – Яблуниця. Тут розташована ГЕС, збудована ще в середині ХХ століття. Відновлена у наш час. Гребля виглядає як руїна. Водосховище замулено. Ось така «сучасна технологія». На ГЕС відсутній рибохід, а влітку, за низької водності, річка нижче греблі майже пересихає.  Ця гребля – зашморг на Білому Черемоші. Власник ГЕС отримує «зелений тариф», але коштів ні на нормальний рибохід, ні на реконструкцію ГЕС, ні на прочистку водосховища не знаходить. Відпрацював і викинув – красномовна ілюстрація ставлення до річки. На жаль, дуже типова для так званих «інвесторів». У Яблуниці складовані труби для ГЕС у Сараті. Величина труб-велетнів не залишає сумнівів у тому, що вони здатні поглинути всю воду з невеликої Сарати.

Чергова зупинка – річки Пробійна і Грамотний, де розташовано дві ГЕС. Перша, на Грамотному «Пробійнівська-1» найчастіше згадується як взірець знищення річки. Величезні труби, які висмоктують воду з Грамотного. Як наслідок, влітку Грамотний залишається практично безводним. А вода в трубі збагачує власника. На річці вище забірних споруд ГЕС є риба. За словами місцевих, це форель і нересниця. Нижче забірної греблі ГЕС риби немає через брак води. Рибохід є повною профанацією - зверху він перекритий гратами для затримки сміття. Тобто, навіть якби риба пройшла вверх до греблі, грати вона б уже не подолала. Крім того, значну частину року рибохід стоїть сухий. Але ж формально він є! Існує для інспектора і для преси. Для риби рибоходу немає. Перед греблею водосховище поступово замулюється, що є типовим для карпатських річок. Звісно, рекреаційна і ландшафтна цінність річок в місцях замулення падає практично до нуля.

Нижче знаходиться «Пробійнівська – 2». Ця ГЕС належить тому ж власнику, що і перша. Щоправда, будуючи ГЕС-2, він чомусь не подбав про нормальну реконструкцію ГЕС-1. Мабуть тому, що за реконструкцію «зелений тариф» не виплачують. Будова обох ГЕС подібна: гребля і труби.  Особлива гордість власника – рибохід і рибовідлякувальний пристрій. Зараз, у період високої водності, нижче греблі вода в руслі залишається. А ось рибохід свою функцію не виконує. Його конструкція недосконала і не може забезпечити прохід всім видам риб, що живуть у річці. Але навіть ця недосконала конструкція не функціонує належним чином: в рибоході не вистачає води для проектної роботи. Знову рибохід не для риб. Крім того, в оголошення на ГЕС написано, що рибохід забезпечує санітарний пропуск води в період малої водності. На жаль, обсяг води, котрий здатний пропустити рибохід, недостатній для забезпечення бодай найменшого екологічного стоку.

Далі оглядаємо місце проектованої ГЕС у селі Голошино. Зруйнований технікою берег Білого Черемоша. Трохи вище – поріг Ворітця, котрий повинні були затопити водосховищем. Тече вода, тече бистра, шумить, струменіє... Тут теж є вільнолюбний дунайський лосось. Тут одне з найцікавіших місць для сплаву на Білому Черемоші.  Якщо тут постане ГЕС, то сплавний туризм на ріці буде поховано.  У 2013 – 2014 роках навколо Голошинської ГЕС розгорнулися найгарячіші баталії. На території Голошинської сільради мали постати п’ять ГЕС - смертельний зашморг для річки. Селяни і екологи були проти. Голосували проти, відстоювали свій Черемош у суді, організовували акції протесту проти будівництва. Проект мав фінансуватись ЄБРР. Банк і інвестор цинічно проігнорували статус заказника, порушення законодавства про участь громадськості.  Екологи і громада організовували кампанії, писали звернення, ходили до судів. Вдень у вночі стояла громада на варті річки і закону, аж поки «інвестор» не відступив. Зараз справа про виділення земель для Голошинської ГЕС знаходиться у суді, а селяни і екологи сповнені рішучості будь-що зберегти річку від забудови.

Продовжуємо шлях у верхів’я.  Голошино – остання точка в долині річки, де є мобільний зв’язок і магазин. Далі – верхів’я Білого Черемоша, Перкалаб і Сарата - «земля, загублена у часі».

Перкалаб. Спочатку була назва річки і невеличкого хутора на ній, що на місцевому діалекті означає «криворукий», а вже потім – музичної групи. Сьогодні група знана значно більш, ніж річка. Поблизу знаходиться кляуза (гребля) кронпринца Рудольфа, котра була збудована для того, щоб вниз по річці сплавляти ліс. Ліс і сьогодні - основний економічний ресурс цієї місцевості. Зараз його возять лісовозами. Раніше переважно сплавляли. Місцеві краєзнавці (зокрема, Ярослав Зеленчук) розповідають, що «облисіння» Карпат наприкінці ХІХ сторіччя, так само як і будівництво кляуз, було спричинено тим, що Австрія програла війну Німеччині, а контрибуцію сплачувала деревиною з карпатських лісів. Далі практику продовжували Польща і СРСР. Наприкінці сімдесятих минулого століття сплав лісу припинили через екологічну шкідливість (знищується річка та й стиглого лісу не так багато залишилось) і економічну недоцільність (багато лісу в ріці псується та губиться). Кляуза припинила роботу набагато раніше – у 1929 році повінь зруйнувала її, пробивши величезну діру у греблі. Сьогодні кляуза є цікавим історичним об’єктом, хоча деякі «гарячі голови» намагаються на з історичних об’єктів зробити... діючі ГЕС (зокрема, на кляузі Марієн). Крім лісу, у Перкалабі є лісництво Верховинського національного парку. Їх мета – берегти і охороняти ліс, його мешканців, річки, потоки, гори від руйнувань.  Навколо – цілющі мінеральні джерела, геологічні пам’ятки і незаймана природа. У Перкалабі багато форелі, яка тут постійно живе і мігрує у верхів’я на нерест. На другому березі – Буковина. Черемоський національний природний парк. Обидва парки – і Черемоський, і Верховинський – чи не найбільш дикі природні території в Україні з добре збереженим тваринним і рослинним світом (вовки, рисі, бурі ведмеді, глухарі в лісах, дунайський лосось, форель  – у річках, обабіч дороги – кущі вовчих ягід і багато іншого). Ночівля у Перкалабі під шум незарегульованої гірської річки.

Останній пункт нашої експедиції – річка і село Сарата, де розпочато будівництво ще однієї ГЕС. Вночі сніжило. О 6 ранку. Переходимо річку Перкалаб. Поряд - злиття Сарати і Перкалабу. Тут народжується Білий Черемош. Йдемо вздовж Сарати. В річці висока вода. Довкола засніжені гори, при цьому кількість снігу помітно збільшується при наближенні до села. Поряд – велика кількість пам’яток природи, мінеральні джерела. До речі, слово «Сарата» в перекладі з румунської мови означає «солена». Неподалік місцеві показують місце, де до другої світової війни варили сіль. Село Сарат відповідно до Вікіпедії – найбільш недоступне село в Українських Карпатах. Справді, з долини Білого Черемоша дорога на Сарату не має мостів, отже, за високої води вона непроїзна. Переходимо річку по дереву, пристосованому під місток і невдовзі потрапляємо до верхньої Сарати. Кляуза – ГЕС височіє над річкою. Справді, подібна до старих, австрійських. Хоча будували її вже сучасною технікою на місці старої рік тому. Кляуза – це маскування для малої ГЕС. Вона повинна забезпечити підпір і воду для ГЕС, але при цьому без води ризикує залишитись річка. Величезні труби, складовані у Яблуниці (за словами місцевих, вони – для ГЕС у Сараті), легко виберуть всю воду. Екологічний контроль у цій місцевості – це скоріше казка, аніж реальність.

Місцеві мешканці спочатку були за ГЕС. Адже натомість їм обіцяли відновити дорогу. Зараз дороги так і немає, а гребля стоїть. Основна відмінність від австрійської кляузи цього муляжа полягатиме у тому, що вода не падатиме з греблі, а потраплятиме в трубу. По трубі подаватиметься до ГЕС нижче за течією і повертатиметься назад у річку тільки після турбіни. А це – щонайменше кількасот метрів річища, позбавленого води. Що буде робити риба, люди не знають, але вже побоюються найгіршого – її зникнення. На дорогу вони теж особливо не сподіваються. Інвестор пішов на будівництво попри те, що Сарата входить до складу Черемоського іхтіологічного заказника. Владні органи Буковини на це не реагують. Єдиною установою, котра чинила опір, був згаданий Черемоський нацпарк. За словами представника парку, інвестори навіть були змушені змінити проект і обійти їх землі. На жаль, це не помогло – ГЕСівці домовились з громадою.

Село вимирає. Залишилось 8 сімей, одна з них втратила вчора літнього чоловіка. Кажуть, що люди повернулися б, якби у селі була дорога і хоч якась інфраструктура – магазин, пошта. А так вихідці із села збираються тільки на кладовищі. Пишаються природою, річкою, що її ГЕС може згубити. Кажуть, погодились на ГЕС від безнадії. ГЕС надії так і не дала, але може забрати річку і рибу.
 
На щастя, Білий Черемош все ще живий. Ця, найменш доступна частина Карпат, все ще зберегла унікальні екосистеми, рослинний і тваринний світ, котрих немає ніде у Європі. Білий Черемош все ще перлина, хоча і поранена ГЕСівцями, браконьєрами і людьми, що від байдужості викидають сміття на його береги. Тут все ще зберігся дунайський лосось і ціла низка інших рідкісних видів риб. Тут все ще унікально чиста вода і величезні можливості для розвитку туризму. І величезна сила духу людей, котра попри складні умови життя не втратили відчуття прекрасного і любові до рідної природи».

Дунайсько-Карпатська програма Всесвітього фонду природи WWF, спільно з місцевими мешканцями і екологічною громадськістю, і далі працюватиме для збереження унікальних річок Українських Карпат, підтримки громад і розвитку неруйнівної для довкілля енергетики. На нашу думку, на річках Білий Черемош і Черемош, котрі є особливо цінними річками, необхідно створити природоохоронні території для захисту унікальних і вразливих екосистем. Крім того, на річках басейну Черемошу необхідно заборонити будівництво нових гідроенергетичних об’єктів. Щодо існуючих ГЕС у Пробійній та Яблуниці, то необхідно зобов’язати власників вжити заходів, щоб максимально зменшити вплив ГЕС на річкову екосистему, збудувати нормальні рибоходи і рибозахисні споруди. Крім того, необхідний суворий контроль за забезпеченням екологічного стоку існуючими ГЕС у меженевий період. А «зелений тариф» вимагає справжнього «озеленення», тобто обов’язкових екологічних критеріїв, виконання котрих унеможливить руйнування екосистем малою гідроенергетикою.